Піднімаємо самооцінку дитини

Як дитина оцінює себе в групі осіб, свої плюси і мінуси - із усього цього складається самооцінка, тобто уявлення про себе. У різний час самооцінка може змінюватися, але її база, основа, без сумніву, формується в ранні роки життя. На формування самооцінки дитини впливають мама з татом, друзі з товаришами і навіть педагоги.

Від чого залежить самооцінка у дитини?

Коли маленька людина з'являється на світ, вона нічого про себе не знає. Тому самооцінка дитини формується з того, як із нею розмовляють мама і тато, які почуття вони мають до дитини. Звичайно, уже в шкільний час позитивну самооцінку формують успіхи в тій чи іншій сфері.

Якщо сім'я постійно звертає увагу на те, що малюк усе робить неправильно, ставлять за приклад ровесників, то самооцінка дитини, звичайно, буде знижуватися.

Безмежні компліменти також призводить до неадекватної самооцінки, аж до того, що в майбутньому людина не зможе знайти собі пару.

Не варто пов'язувати поведінку дитини з її особистістю. Наприклад, розбив син тільки що куплений телефон – усе, «ти поганий». У даному випадку поганий вчинок, а не дитина. Дітям властиво думати, що весь світ крутиться навколо них, і настрій тата, роздратованість старшої сестри (брата) пов'язують із собою. Від цього у дитини розвивається почуття провини, знижується самооцінка. Важливо донести, що у дорослих свої причини для смутку.

Види самооцінки у дітей

Визначають 3 види самооцінки: нормальна, завищена й занижена.

1.    Нормальна. Дитина адекватно себе оцінює, і її поведінка виражається так:

o   немає страху пробувати нове;

o   може знайти рішення проблеми самостійно, але якщо не виходить, уміє звернутися за допомогою;

o   визнає свої помилки і виправляє їх;

o   нормальна комунікація з однолітками.

2. Завищена. Дитина переоцінює свою значущість. Завищена самооцінка  виражається в:

o   егоцентризмі;

o   хворобливому сприйнятті критики;

o   залученні уваги будь-яким способом;

o   агресії у спілкуванні з однолітками, бажанні принизити інших.

3.    Занижена самооцінка характеризується:

o   тривогою і невпевненістю в собі;

o   сором'язливістю;

o   недовірливістю та страхом бути обдуреним;

o   замкнутістю й вразливістю;

o   негативним настроєм.

Наслідки низької самооцінки

Занижена самооцінка перешкоджає нормальній взаємодії з іншими людьми, заважає спілкуватися і заводити нові знайомства, не дає вільно розвиватися новим умінням. Діти із заниженою самооцінкою бояться пробувати нове, тому що страх невдачі занадто великий - вони впевнені, що у них нічого не вийде.

Причини низької самооцінки у дітей:

1.    Недоліки зовнішності;

2.    Закиди з боку старших з будь-якого приводу;

3.    Невдачі, про які дитина боїться розповісти, якщо ви її лаєте за це;

4.    Фінансові проблеми в родині (наприклад, немає такого крутого ґаджета, як у Артема);

5.    Агресивна або неблагополучна атмосфера вдома.

Вчасно визначити, що у дитини виникли якісь проблеми із самооцінкою, досить просто, якщо завжди звертати увагу на те, наскільки легко дитина береться за щось нове, що говорить про своїх однолітків. Також можна скористатися нескладними психологічними тестами. Наприклад, запропонувати дитині зобразити себе в колі сім'ї. Якщо вона намалює себе набагато меншим порівняно з іншими на малюнку, це говорить про занижену самооцінку.

Важливими критеріями оцінки дитини є також успіхи, її поведінка, зовнішній вигляд, фізичні здібності, соціальний статус. Перші два пункти мають значення для батьків і вчителів (вихователів), а решта - для однолітків.

Важливо бути дуже уважними та вчасно сприяти формуванню здорової самооцінки, допомагати дитині правильно розуміти свої і чужі емоції, почуття та дії.

Як підняти самооцінку дитини?    

Дітей потрібно частіше підбадьорювати, виявляти повагу, підкреслювати досягнення, тому що в цьому віці вони сприймають себе через оцінювання батьків і педагогів (вчителів, вихователів), а якщо оцінки в школі раптом пішли не дуже хороші, то й мотивація до навчання знижується.

Фрази для підтримки впевненості

- Я вірю в тебе.

- Ти здатний/на на це.

- Спробуй ще раз, у тебе вийде краще.

- Це було дуже сміливо мз твого боку.

- Я пишаюсь твоїми зусиллями.

- Ти можеш робити важкі завдання.

- Я люблю тебе незалежно від результату.

- Нумо спробуємо зробити це разом.

- Як ти це робиш?

- Це звучить суперово! Можеш розказати більше?!

- Як я можу допомогти?

- Я знаю, це складно, але я бачив/ла, як ти це робив/ла це раніше.

- Цього досить.

- Я пишаюсь тобою.

- Навіть, коли ми засмучені, всеодно любимо одне одного.

Психологи дають батькам деякі поради,

як підвищити самооцінку дитини

* Частіше відзначайте чесноти дитини, рідше порівнюйте з однолітками.

* Поважайте бажання, почуття, думки, інтереси. Дитина може бути в поганому настрої - це нормально. Вона може хотіти іграшку - і це теж нормально. Не беріть без дозволу особисті речі. Шанобливе ставлення до дитини сприятливо впливає на формування її самооцінки.
* Приблизно з шести років діти починають дуже чітко ототожнювати себе з батьками своєї статі. Дівчинка звертає увагу, як мама тримається в суспільстві, чи обстоює вона свою думку, чи вважає себе привабливою, розумною. Дівчинка, що підростає, мимоволі копіює мамину поведінку і ставлення до себе. Будьте прикладом: діти наслідують поведінку батьків. Якщо ви поважаєте себе і спокійно ставитесь до своїх невдач, дитина перейме цю модель.

* Створюйте навколо дитини ситуацію успіху. Якщо їй цікава музика, не варто вести на бокс. Нехай дитина займається тим, що у неї гарно виходить. Оточіть особистість, що підростає, заслуженою похвалою, тоді дитина виросте з адекватною самооцінкою і буде знати собі ціну.

* Не сваріть і не карайте фізично. Частіше хвалити (за справу). Говорити про те, як ви її любите, й доводити свою любов реальними справами.
*Підтримувати малюка, якщо в нього щось не виходить, або він почав нову справу. Уникати фраз: «Ти робиш усе неправильно», «У тебе не виходить» тощо.

* Дозволяйте дитині помилятись: навчіть дитину, що помилки - це частина навчання, а не ознака бездарності.

* Заохочуйте самостійність: давайте дитині прості доручення, дозволяяйте прииймати рішення (що вдягнути, яку гру обрати) відповідно віку.

* Ставте досяжні цілі: допоможіть розбити велике завдання на маленькі кроки, щоб дитина відчула смак перемоги.

********

                

                                      

 

Дитина гризе нігті, смокче пальці

Погляд психолога

 

                      

Діти часто змочують пальці, гризуть і обламують нігті. Дорослі винахідливі у своїх реакціях і спробах (а частіше пытках) «викорінити» цю звичку. Діти винахідливі та прекрасні у своїй здатності до адаптації та пошуків зцілення.

Не існує, на жаль, універсальних рецептів. Запропоную декілька напрямків для думок та пошуків. Буде дуже багато – але практично. Тема багатогранна та різносторонньо вивчена.

1. Смоктання пальців (куточків одягу, у продовженні – можливо куріння та інше), кусання нігтів, обламування нігтів – симптоми, на перший погляд схожі, але мають, як правило, різну причину.

2. Це не просто «шкідлива звичка» –  це невротичні дії, які часто абсолютно не усвідомлювані, не завжди контрольовані  (особливо у дітей, у яких вольові центри ще не сформовані). Дитя це робить не спеціально, щоб позлити батьків.

3.  За кожною такою дією є глибша причина  – і дорослі напружуються, якщо вже бути чесними, навіть не через саму дію, а через «заряд» – неконтрольований і важливий, який відчувають «за» діями. (Так само, як батьки напружуються не через безлад у кімнаті підлітка, а через внутрішній стан підлітка, який маскує безлад зовнішній).

4. Будь-яка сформована звичка – говорити про існуючі закріплені механізми – це звичка наших нейронних зв'язків.  Для того, щоб вона змінилася – потрібна година. І потрібно запропонувати та напрацювати альтернативну дію чи реакцію.

5.  Ми нічого не можемо забрати, нічого не надавши натомість. Це базове правило виховання.  Якщо ми вилучаємо собі – залишаємо замість себе бабусю чи няню. Забираємо комп'ютер – пропонуємо значну альтернативу – свою емоційну присутність, книгу…. Якщо немає заміни – у цієї «порожнечі», що утворилася, виросте новий, можливо, більш серйозний і вже тілесний-соматичний симптом.

6. Не можна залякувати дитину, тому, що симптом може закріпитися ще більше або трансформуватися у більшу проблему.

Смоктання

Ми багато знаємо про оральну фазу розвитку. Це час, коли малюк-немовля отримує задоволення і розвиває безліч тілесних пристосувань і механізмів (наприклад, під час годування задіяні одразу три нерви з величезними зонами «ведення»: блукаючий, трійчастий та носоглотковий нерв), отримує досвід близькості, безпеки, довіри – завдяки саме смоктанню молочка з грудей. І саме тоді і стільки, скільки йому потрібне. Норма у кожної дитини своя.

Це «оральна» година, коли у дитини закладається відчуття "Я існую" та "Моі потреби можуть бути задоволені". Це час формування прихильності – можливості взагалі бути у близьких відносинах, приймати та давати відгук на близькість. Це час формування базової довіри чи недовіри до світу.

    У кожного людини свої потреби, уроки та свій досвід.  Якщо потреба дитини з різних причин не була задоволена, якщо в цей час відбувалося щось травматичне – дитина може «дозадовільняти» – добирати цю потребу, вибираючи «замінники» – палець, соску, олівець, сигарету.

У смоктанні пальців ми виділяємо вікові періоди:

Малюки та діти після 3 років.  Малюки, що знаходяться на змішаному вигодовуванні, при прорізуванні зубчиків – за допомогою смоктання кулачка та пальчика компенсують те, чого їм не вистачає чи знеболюють процес. Це варіант норми, з цим можна «нічого не робити» (але – важливий мінус – може перерости у звичку). У цьому віці недолік контакту з грудьми компенсується емоційною близькістю та емоційним відгуком та тілесним контактом.

Старші і зовсім дорослі люди  повертають собі за допомогою смоктання відчуття присутності когось найважливішого (заповнюють порожню, в якій мають бути мама та тато), безпеки, знімають емоційне напруження.

Вони регресують – повертаються у минуле, коли теперішнє надто напружене.

Повертають собі відчуття безпечних кордонів.

Компенсують відсутню ніжність.

Заспокоюються перед сном.

Заповнюють простір «нудьги».

Для єдиних дітей у сім'ї  – можливість таким  способом відпочити від надлишкових контактів (у школі та садочку).

Потреба:  Безпека, опора на маму, зняти надмірне напруження, повернутися в близькість і ніжність. Повернути собі відчуття важливості при ревностях до молодшого. Знизити власну критичність, контроль, вийти з-під тиску критичності, контролю, перфекціонізму – свого і батьків.

Що робити:

1.    Знайти джерело невротизації – небезпеки.

2.    Знизити можливу вимогливість та оцінність.

3.    Більше тілесного контакту, масажів, тілесних ігор, особливо обіймашок і всього, що нагадує обійми – обійми – це проекція «матки», гри в хованки, в халабуді та ін. Грати у немовлят.

4. Малювати  мандали, будиночки, будувати щось, що створювало б відчуття кордонів. Гратися під ковдрою.

5.    Давати пити з трубочки, з поїлки.

6.    Разом готувати їжу.

7.    Гратися з водою і у воді.

8.    Малювати пальчиковими фарбами.

Дивні питання для дорослого:

·        Що – кого хочеш повернути – всмоктати, увібрати?

·        За ким сумуєш?

·        Хочеться згорнутися в калачик?

·        Що тобі ніжність?

Кусання нігтів

Форма аутоагресії та ретрофлексії – дитина гризе нігті, замість того, щоб «вкусити», показати зуби.

    Дитина з таким симптомом часто гіпервідповідальна і чутлива, боїться зробити боляче іншим, сказати «не ті», образити, сорому, самокритична. Вона часто бере відповідальність за почуття своїх батьків. Боїться їх збентежити, боїться зробити помилку, не виправдати очікувань. Може іноді говорити тихо та невиразно. Їй важко сказати Ні. Пригнічує природні агресивні імпульси. Часто не може сказати, що хоче і не хоче. Не дозволяє собі помилятися. Їй важко розслабитися. Може скривлюватись спинка, як ніби на плечах лежить вантаж. Відчуває часто страх і почуття провини.

    Кусанням нігтів виявляються невисловлені слова, самоїдство, контроль.

    У нігтьовому ложі є крапки – проекції різних етапів нашого розвитку. Іноді дитина «стимулює», витягуючи чи кусаючи, «точку зачаття, народження»... У цієї ж дитини можуть бути часті ларингіти, ангіні, бронхіти.

Що робити:

1.  Знизити тиск. Зняти з дитини відповідальність за свої почуття і вою нереалізованість.

2.    Вчити і дозволяти говорити "ні".

3.    Стимулювати робити самому вибір та заохочувати цей вибір.

4.    Розповідати про свої помилки зі сміхом.

5.    Самі дозволяйте собі дуріти та радіти.

6.  Грати у псевдо-агресивні ігри (де є «руйнування»). Тягнути ротом платок, як собачки, гарчати, гавкати один на одного, гризти сухарі, яблука, штовхатися.

7.  Співати, кричати, проявлятися в будь-якій творчості, плюватися в ціль із трубочки.

8.   Ліпити з глині,  пластиліну , грати з кінетичним піском, крупами, переливати рідини.

9.    Масаж  тіла та рук.

10.Грати у рольові ігри, ходити до театральних студій.

11.Дозволяти говорити "Моє!"

Додати все те, що було написано робити під час смоктання пальців.

Дивні запитання дорослим:

·        Ти самооїд?

·        За що собі «їсиш»?

·        Кого хотів би скуштувати?

·        Коли дозволяв собі «показувати зуби»?

    Звичайно, у кожного людини свої симптоми та їх причини, і вираженість цих симптомів та причин. Звичайно, психологи все ускладнюють і без них він скільки поколінь виріс. І, звичайно, замість всього написаного, легше крикнути, вдарити чи намастити пальці зеленкою.

Добрих дорослішань!

Автор: Світлана Ройз
Джерело