Коробка спокою:

чим наповнити та як використовувати

 

«Спокійно, тільки спокійно!» - такою фразою повсякчас втішав засмученого чи наляканого Малюка Карлсон. Утім, у реальному житті ця фраза здебільшого не працює. Як же тоді батькам заспокоїти дитину, яка плаче або чимось стривожена? А що найголовніше - як навчити її заспокоюватися самостійно? Тут у пригоді стане «коробка спокою».

Складіть у невелику коробку, мішечок або валізку, речі, які ви або дитина можете використовувати тоді, коли засмучені, стривожені чи налякані. Головне, постарайтеся покласти в «коробку спокою» предмети, які чинять заспокійливу дію на всі органи чуття дитини й дають змогу спрямувати її думки та емоції в позитивне русло.

Дотик

Покладіть у «коробку спокою» маленький контейнер із пластиліном чи глиною, спінер, м’яку іграшку, шматочок приємної на дотик тканини, масажний м’ячик із шипами. Деякі речі, як-от: слайм або сквіші, можете зробити разом із дитиною власноруч.

Слух

Заспокоїтися дитині допоможе відповідний звуковий супровід. Покладіть у «коробку спокою» плеєр із навушниками, попередньо завантаживши на нього музичні твори, аудіокниги, аудіозаписи звуків природи. Можете також записати ваш голос чи розмову з дитиною. Знайдіть такі звуки, які заспокоюють дитину. Можливо, їй подобається звучання дзвіночків чи шум весняного дощу.

Нюх

Нюх - важливе джерело асоціацій і спогадів. Покладіть у «коробку спокою» пляшечки з ефірними оліями (якщо не має алергії), лосьйони для тіла й рук, невеликі мішечки з прянощами, які чинять заспокійливий ефект - кориця, шафран, ваніль, аніс тощо. Можете також покласти шматочок улюбленого мила дитини або ароматні трави - м’яту, лаванду, чебрець, шавлію. Пошукайте разом із дитиною запахи, які зумовлюють у неї щасливі, приємні спогади.

Смак

Наповніть «коробку спокою» пакетиками трав’яного чаю, упаковками м’ятної жувальної гумки, льодяниками й карамельними цукерками (в міру). Улюблені смаки заспокоять дитину й нададуть їй сил.

Зір

Відберіть разом із дитиною світлини близьких і рідних людей, домашніх тварин, улюблених місць чи щасливих подій. Вставте світлини в невеликий альбом, який також покладіть до «коробки спокою». Якщо дитина вміє читати, можете покласти в «коробку спокою» записку або листівку від себе, вихователя чи друзів.

Усі органи чуття

Покладіть до «коробки спокою» пляшечку з мильними бульбашками. Коли дитина надуває мильні бульбашки, вона контролює своє дихання й розслабляється, спостерігаючи за тим, як переливається різними кольорами поверхня бульбашок. Малювання також чинить позитивний вплив на різні органи чуття та допомагає дитині переключитися з негативних переживань на фантазування й творчість. Тож покладіть до «коробки спокою» розмальовки, невеликий блокнотик, олівці, фломастери.

Для того щоб «коробка спокою» була корисною  -  наповніть її разом із дитиною. Розпитайте дитину про те, на що їй подобається дивитися, які звуки вона любить слухати, які дотики, запахи й смаки відчувати. Розкажіть, де лежатиме «коробка спокою», та поясність, як нею користуватися, якщо дитина відчуває занепокоєння, сум, тривожність. Також наголосіть, що дитина може брати «коробку спокою» із собою куди завгодно: у поїздку, в гості, на прийом до лікаря тощо.

          За матеріалами Олександра Орлова, дитячого психолога, психотерапевта.

Синдром нав'язливих рухів у дітей

(добрі поради батькам)

 

        Все частіше звертаються батьки, які схвильовані появою у дитини нав'язливих рухів рук, пальців, кліпання, нервного «передьоргування» частинами тіла тощо. За останній час дана проблема лише набирає обертів.

      Дитина не може сказати: навіщо вона це робить та чому. Ба більше, малеча може чудово знати, що гризти нігті не можна, але не свідомо буде робити це.

Також до нав'язливих рухів належать:

щипання собі; 

шморгання носом;

смоктання пальців;

накручування волосся на палець;

посмикування геніталій (хлопці);

висмикування волосся;

розхитування головою;

покашлювання.

Чи завжди це свідчить про наявність неврозу?

Ні. Однак це може бути сигналом до того, що нервна система дитини не може впоратися із певним возбудником. До того ж такі звички часто «запозичуються» у інших дітлахів із садочку чи ігрового майданчика. Але не чекайте, що все саме якось міне. Найкраще зверніться за консультацією до спеціаліста.

Хто може діагностувати невроз?

Невролог та психіатр.

Чому так відбувається?

Причин може бути багато. Можливо, відбуваються певні порушення з боку роботи головного мозку, а можливо, дитині бракує уваги. Збудниками до появи нав'язливих рухів можуть бути стрес і емоційне перезбудження.

Чому не можна сварити дитину за неконтрольовані рухи?

Якщо дитина і без того нервно перенапружена, то ваша агресія лише додасть олії у вогонь. Це не знищити першопричину.

Хочу заспокоїти батьків, адже у переважній більшості випадків цей синдром може зникнути сам. Інколи потрібна консультація фахівця, але лікування у класичному розумінні не потрібне. Звичайно, завжди є винятки.

Ось кілька порад, як допомогти дитині бути в гармонії з собою та оточуючим світом.

Якщо так званий «нервовий тик» у дитини проявився до трьох років, то це найчастіше вказує на медичну проблему. Якщо симптоми виявляються з 8 років і старше, то з часом, вони в більшості випадків пропадають безслідно.

Нав'язливі рухи - неусвідомлені, тому нерозумно говорити дитині контролювати їх. Важливо зрозуміти, яку емоцію передає тик (хвилювання, втома, гнів, смуток, збудження, напруга). Однією з причин може бути й наслідування інших.

Не одразу помічаєте, що твоя дитина має нав'язливі, часто повторювальні рухи. Коли ж це впадає у око, не треба чекати, що саме міне, або починати зварити, срамити, і всіляко залякувати. А от «палець у носі застрягне» або «рука відпаде».

На початковому етапі боротьби з проблемою достатньо роботи з психологом. Головне – це відволікання уваги. Для цього дитина повинна бути постійно зайнята. Менше говоріть у родині про проблему дитини, особливо у її присутності. Інакше у дитини може виникнути почуття тривоги, провини, що посилює нав'язливість.

Для допомоги дитині вдома можна використовувати будь-які творчі завдання. Наприклад, ігри з піском, крупами (насипати у пляшечку), малювання, робота з пластиліном тощо. Такі заняття дуже добре розвантажують нервну систему.   Замість звички рухати пальцями, можна почати стискати м'ячик – тренажер чи малювати фарбами за допомогою пальців.

Важливо спробувати зробити режим дитини максимально щадним щодо нервної системи (збільшення часу для відпочинку та прогулянок на свіжому повітрі, відсутність критики та зварок у батьківщині тощо). Нові емоції допоможуть дитині забути про свої проблеми.

      І пам'ятайте, що в більшості випадків наші емоції є причиною наших хвороб. Тому будьте здорові. Дивіться з позитивом на своє майбутнє. Радійте кожному моменту свого життя. Адже щасливі батьки – щасливі діти.

9 фраз, які відштовхують дітей

9 фраз, які відштовхують дітей

 Від найближчих людей дитина передусім очікує розуміння, прийняття та підтримки, адже саме вони є основою її емоційної безпеки та психологічного благополуччя. Згадайте: можливо, і вам змалечку ці слова були неприємними?

1.     "Ти не забув, що ...". У самому формулюванні цього питання вже приховано недовіру до дитини. «Про уроки не забув?», «Змінне взуття не загубив?». Подібні батьківські спроби тримати все під контролем приносять дітям мало користі. Вони позбавляють їх можливості самостійно приймати рішення та нести відповідальність за свої вчинки. Одноманітні питання, що задаються по кілька разів на день, сприймаються дітьми як звичайне бурчання та, крім роздратування, не викликають жодних емоцій.

2.    «Бо я так сказав (-ла)». Типова батьківська відповідь на дитячі «чому» також не вкладається в рамки етикету. Більше того, вона демонструє неповагу та зневагу до юного співрозмовника. Як правило, батьки використовують цю фразу, покладаючись на силу свого авторитету, але при цьому забувають, що без взаємної ваги він просто не життєздатний.

3.    "Тобі ще рано це знати", "Це не для твоїх вух", "Багато знатимеш - скоро постарієш" та інші варіації на тему "ніс не доріс" закономірно викликають протест у дітей будь-якого віку. З точки зору дітей (навіть, якщо вони, ще не в змозі висловити свою думку), це дуже образливі фрази. Адже по суті вони дають дитині зрозуміти (та ще й у дуже неввічливій формі), що старші не сприймають її серйозно. Особливо неприємно, якщо подібне відбувається у присутності сторонніх.

4.    "Ти завжди робиш все не так". Присліники «завжди», «ніколи», «вічно», «постійно» входять до числа найуживаніших у багатьох дорослих. Проте категоричні узагальнення із серії «як неакуратно ти все робиш», «ти завжди мені грубіяниш», «ти ніколи не приходиш вчасно», по-перше, найчастіше бувають несправедливими – вже тому, що дитина певно хоча б іноді обходитися без грубощів та запізнень. А по-друге, такі фрази призводять до результату, прямо протилежного до того, на який розраховують батьки. Замість того щоб допомогти дитині виправитися, вони відбивають усіляке намагання попрацювати над собою.

5.    «Як справи у школі?». Це питання, кинуте на ходу, досить часто стає єдиною спробою дорослих налагодити діалог із дитиною. Почувши чергове «нормально», батьки вважають свій обов'язок виконаним та відправляються займатися своїми справами. Хоча, якщо розібратися, дуже прикро, коли мама чи тато, замість того щоб поцікавитися, що тобі радує, засмучує чи турбує, задає питання виключно про успіхи в навчанні.

6.    «А ось Марійка…». Багато батьків щиро вірять, що звернені до дітей заклики брати приклад із друзів і однокласників, заохочують їх досягати великих успіхів. Але коли ми ставимо дитині у приклад інших дітей, це викликає лише протест та роздратування із серії «ну і люби свою Марійку». А самі тати з мамами люблять, коли їх із кимось порівнюють?