Синдром нав'язливих рухів у дітей

(добрі поради батькам)

 

        Все частіше звертаються батьки, які схвильовані появою у дитини нав'язливих рухів рук, пальців, кліпання, нервного «передьоргування» частинами тіла тощо. За останній час дана проблема лише набирає обертів.

      Дитина не може сказати: навіщо вона це робить та чому. Ба більше, малеча може чудово знати, що гризти нігті не можна, але не свідомо буде робити це.

Також до нав'язливих рухів належать:

щипання собі; 

шморгання носом;

смоктання пальців;

накручування волосся на палець;

посмикування геніталій (хлопці);

висмикування волосся;

розхитування головою;

покашлювання.

Чи завжди це свідчить про наявність неврозу?

Ні. Однак це може бути сигналом до того, що нервна система дитини не може впоратися із певним возбудником. До того ж такі звички часто «запозичуються» у інших дітлахів із садочку чи ігрового майданчика. Але не чекайте, що все саме якось міне. Найкраще зверніться за консультацією до спеціаліста.

Хто може діагностувати невроз?

Невролог та психіатр.

Чому так відбувається?

Причин може бути багато. Можливо, відбуваються певні порушення з боку роботи головного мозку, а можливо, дитині бракує уваги. Збудниками до появи нав'язливих рухів можуть бути стрес і емоційне перезбудження.

Чому не можна сварити дитину за неконтрольовані рухи?

Якщо дитина і без того нервно перенапружена, то ваша агресія лише додасть олії у вогонь. Це не знищити першопричину.

Хочу заспокоїти батьків, адже у переважній більшості випадків цей синдром може зникнути сам. Інколи потрібна консультація фахівця, але лікування у класичному розумінні не потрібне. Звичайно, завжди є винятки.

Ось кілька порад, як допомогти дитині бути в гармонії з собою та оточуючим світом.

Якщо так званий «нервовий тик» у дитини проявився до трьох років, то це найчастіше вказує на медичну проблему. Якщо симптоми виявляються з 8 років і старше, то з часом, вони в більшості випадків пропадають безслідно.

Нав'язливі рухи - неусвідомлені, тому нерозумно говорити дитині контролювати їх. Важливо зрозуміти, яку емоцію передає тик (хвилювання, втома, гнів, смуток, збудження, напруга). Однією з причин може бути й наслідування інших.

Не одразу помічаєте, що твоя дитина має нав'язливі, часто повторювальні рухи. Коли ж це впадає у око, не треба чекати, що саме міне, або починати зварити, срамити, і всіляко залякувати. А от «палець у носі застрягне» або «рука відпаде».

На початковому етапі боротьби з проблемою достатньо роботи з психологом. Головне – це відволікання уваги. Для цього дитина повинна бути постійно зайнята. Менше говоріть у родині про проблему дитини, особливо у її присутності. Інакше у дитини може виникнути почуття тривоги, провини, що посилює нав'язливість.

Для допомоги дитині вдома можна використовувати будь-які творчі завдання. Наприклад, ігри з піском, крупами (насипати у пляшечку), малювання, робота з пластиліном тощо. Такі заняття дуже добре розвантажують нервну систему.   Замість звички рухати пальцями, можна почати стискати м'ячик – тренажер чи малювати фарбами за допомогою пальців.

Важливо спробувати зробити режим дитини максимально щадним щодо нервної системи (збільшення часу для відпочинку та прогулянок на свіжому повітрі, відсутність критики та зварок у батьківщині тощо). Нові емоції допоможуть дитині забути про свої проблеми.

      І пам'ятайте, що в більшості випадків наші емоції є причиною наших хвороб. Тому будьте здорові. Дивіться з позитивом на своє майбутнє. Радійте кожному моменту свого життя. Адже щасливі батьки – щасливі діти.